18 вересня – 180 років від дня народження М. П. Драгоманова (1841-1895), українського публіциста, історика, літературознавця і громадського діяча. Михайло Драгоманов – перший український політолог.
Перший український політолог Михайло Драгоманов побачив світ у Гадячі на Полтавщині. Драгоманами козаки називали перекладачів-дипломатів. Батьки Михайла були з козацьких полковницьких родів, дворяни. Батько Михайла — поет і письменник, дядько Яків — письменник-декабрист.
Після домашньої підготовки хлопчик вступив до Полтавської гімназії, де тішився античною літературою, латиною та новою історією. «Наталку Полтавку» знав напам’ять і виконував — з усіма піснями! — перед дворовими дівчатами. Гімназист Драгоманов редагував рукописний часопис. Був виключений із останнього класу «за дерзость», через що його не приймали до вузу. Тільки втручання Миколи Пирогова дало змогу Михайлові вступити до Київського університету на історико-філологічний факультет. У 1863 р. за рекомендацією Шульгіна залишений при кафедрі загальної історії. Через два роки захистив дисертацію «Імператор Тиберій» і отримав право викладати в університеті. Читав лекції із загальної й давньої історії.
Відвідуючи театр, познайомився з майбутньою дружиною. Людмила була на рік молодшою. Гарна трагічна актриса, вона відзначилася у ролі Катерини у «Грозі». Бажаючи ознайомити Росію із кращими зразками української літератури, перекладала твори наших авторів. У 1864 р. вони обвінчалися. Створення сім’ї, необхідність платити за навчання брата Олександра та сестри Ольги поставили Драгоманова у скрутне матеріальне становище. Гроші він заробляв лекціями в гімназії, газетною й журнальною роботою.
Молодий доцент отримав трирічне відрядження за кордон, де мав змогу слухати лекції видатних професорів, працювати у бібліотеках і архівах. Після повернення пірнув у роботу, став членом «Старої громади», досліджував добу козаччини. Він не поділяв думки П. Куліша про те, що козаки були лише «розбишаками», а доводив, що козаччина — школа лицарства, своїм устроєм наближалася до вільних європейських держав. Та після доносу М. Юзефовича в 1875 р. за особистим наказом Олександра ІІ Драгоманова було звільнено з Київського університету за «неблагонадійність». Вченому заборонили мешкати в Україні.
Майже 15 років прожив Михайло Петрович у Женеві, де заснував вільну безцензурну українську друкарню. Налагодив випуск книжок українською мовою, видавав безцензурний журнал. Досконале володіння сімома мовами допомагало перекладати українські твори європейськими мовами. За цей час Михайло Драгоманов уклав чотиритомник фольклорних студій, двотомник політичних студій; дослідження з історії античного світу і
Середньовіччя на кілька томів. Твори Михайло Петрович підписував псевдо Українець. За свою працю вчений одержав грошову премію Уварова і віддав її Франкові на видавничі справи.
На чужині у Драгоманових народилося троє дітей. Михайло Петрович переживав, що його дітям «ні Дніпро, ні Псел нічого не говорить і не говоритиме, і сього не поправиш!», але всі троє — Ліда, Аріадна та Світозар — повернулися в Україну.
Михайло Драгоманов визнав: «Добре це чи ні, але до українства я прийшов від європеїзму». У травні 1878 року у Парижі на Літературному конгресі Михайло Драгоманов першим звернувся до Європи з українськими проблемами. Він виголосив промову «Література українська, проскрибована урядом російським». У ній навів текст Емського указу, згідно з яким українцям не дозволялося перекладати їхньою мовою навіть Святе Письмо, не кажучи про підручники. Примірник доповіді одержали Віктор Гюго та Карл Маркс.
1889-го на запрошення уряду Болгарії Михайло Петрович переїхав до Софії, де в університеті очолив кафедру всесвітньої історії. Лекції читав болгарською. Останні три роки Драгоманов хворів на аневризму аорти, що ускладнювало мовлення, казав: «Треба буде пропищати лекцію». Російський уряд неодноразово вимагав від болгарської сторони відмовитися від послуг Драгоманова, але та не послухала. Болгари охоче надали б йому громадянство, але він не хотів, бо мріяв повернутися додому. В одному з останніх листів написав: «Невже помру, не побачивши українського неба, журливих верб над водою?»
Одна з найкращих робіт Драгоманова «Чудацькі думки про українську національну справу» і сьогодні актуальна. Планував скласти нарис історії цивілізації в Україні, але не встиг. В університеті Софії лишилося 4 350 примірників книжок із приватної бібліотеки Михайла Драгоманова.
Людмила Драгоманова на 23 роки пережила чоловіка, їй у Софію надсилав матеріальну допомогу Євген Чикаленко. Згодом вона переїхала до Києва. Похована на кошт УНР.
Дочка Лідія вийшла заміж за письменника Івана Шишмана, чий рід відомий з Х століття. Перекладав чоловік Т. Шевченка болгарською, 1918 року був амбасадором Болгарії в Україні. Син Світозар став професором економіки у київських вузах. 1930 року усунений як «небажаний елемент». Від 1943-го — у еміграції, помер у США.